Анатолій Сумар. Листи про мистецтво

Stedley Art Foundation разом з мистецтвознавцем та куратором Валерієм Сахаруком предсавляє видання епістолярної спадщини художника Анатолія Сумар «Листи про мистецтво». Зараз у «Білому просторі» Stedley Art Foundation проходить виставка графічних автопортретів Сумар, яку ми запрошуємо відвідати. Виставковий простір (Київ, вул. Богдана Хмельницького, 62-Б) працює за попереднім записом по тел: +38 063 376 53 43, +38 067 466 78 00

Валерій Сахарук

Біографія Анатолія Сумара не багата на яскраві, спектакулярні події, якими зазвичай виповнене життя художника. Центральним епізодом у ній залишається конфлікт, спровокований кількома роботами, показаними на виставці молодих архітекторів весною 1962 року. Реакція влади на них була несподіваною і безпрецедентною навіть за умов відлиги, що добігала кінця. Відтоді творча й публічна активність художника поступається місцем приватності, яку на той час нерідко обирали з метою збереження внутрішньої свободи.

Лише у 1990-ті до Сумара приходить визнання. Обмежене вузьким колом фахівців, воно не могло змінити порядок життя, усталений впродовж попередніх десятиліть. Головну роль у ньому продовжують відігравати вчинки, думки і почуття, пов’язані з родиною. Корпус листів, написаних у 1995–1997 роках, став ланкою, у якій родинні й творчі інтереси художника сплелися, зумовивши виникнення самобутньої епістолярної пам’ятки.

Ці здебільшого короткі тексти важко назвати листами, радше нотатками, присвяченими окремим художнім творам чи явищам, що стали класичними. Та й пересилалися вони не традиційним чином, у конвертах, а в книгах, до яких слугували коментарями. Адресатами Сумара були його онуки Катерина й Олена. Їхній батько, Василь Зоря, обійнявши посаду другого секретаря Посольства України у США, забрав їх та дружину, Анну Сумар, із собою до Вашингтону. Онуки були дітьми молодшого та середнього шкільного віку, однак це не завадило дідові розпочати роботу, що зафіксувала погляди художника на мистецтво.

У викладі Сумаром історії не слід відшукувати систему. В одному з листів він жартома наголошує, що вони – не для сторонніх очей, і все ж писалися листи не лише для онук: так багато у них зрілих роздумів, сміливих оцінок, розлогих і влучних характеристик. Їх тематика охоплює мистецтво пізнього середньовіччя, відродження, нового часу і закінчується модернізмом середини минулого століття. Особливе місце у структурі видання займає розділ, присвячений улюбленому художнику Сумара – Пабло Пікассо.

Листам Сумара властива ще одна риса – крізь них проступає постать самого автора, і цей автор – художник, який наприкінці 50-х – на початку 60-х вписав чи не першу сторінку в історію сучасного українського мистецтва. Читаючи їх, починаєш глибше розуміти і його власну творчість, адже досвід художника є невід’ємним від його переконань, більше того, вони щоразу підкреслюються. А чого варті малюнки, виконані Сумаром на берегах!      

Як і переважна більшість творів, листи зберігаються у родині художника. Разом з численними ескізами, макетами книжок, дизайнерськими розробками, нотатками з архітектури тощо вони складають єдиний і цілісний доробок, головна частина якого була показана 2014 року на великій монографічній виставці у Національному художньому музеї України. Публікація, що здійснюється, лише увидатнює справжні масштаби явища, ім’я якому – Анатолій Сумар.

Фото з відкриття

Загрузка...